Не вмію я, щоб так наполовину,
Не вмію так якось частинно.
Не вмію удавати чи змовчати,
Болить усе, мушу сказати …
І по снігу не вмію розкидати
Для тебе квіти.
Чужим не вмію постояти.
Коли сумую, то не буду я радіти.
Щоб все стиснути,
І так далі жити.
Не вмію бути ситим
І на ключ закритим.
Не вмію дань платити
І читати оди.
Не вмію лестити.
Не відмовлюсь від свободи.
І як такому в цьому цирку жити.
Хоч цирк – це гідний світ.
І це ще треба вміти.
По дроті ходить злий голодний чорний кіт …
Йому уже не до душі нявчати.
Вночі ходити, а під сонцем спати.
Спиляв старі залізні грати.
Утік, сердега, з чужої хати …
Утік і дивиться, та ж зовсім він не кіт.
Кудись пропав чотирилапий, волосатий.
Навколо гомонить шалений світ.
Йому б у цьому світі не пропасти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780058
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.03.2018
автор: Дружня рука