На побачення їде до хмар,
Він обожнює гори Карпати.
– Я, матусю, немов той вівчар
Буду зорі до гурту збирати.
У полоні трембіт й полонин
Я п’янію в долині нарцисів.
І із мрійників я не один,
Ялівці тут – брати кипарисів.
Я беру у них силу і міць
Та вдихаю всі їх аромати.
А яка дивовижна тут ніч!
В моїй долі назавжди Карпати!
Навіть ближче до Бога від них
І молитву він чує скоріше.
Кожен подих і кожен тут штрих,
І незвичність Говерлівських рішень…
Гори кличуть. Матусю, пора.
– Я сама закохалась в це диво:
України така пектораль.
Повертайся, синочку. Щас-ли-во!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779918
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 02.03.2018
автор: Шостацька Людмила