Живу сьогодні : завтра – вже зима.
Плачу весь час не виданий кредит.
Минуле відгукнеться і – нема,
Чому тоді тримає, як магніт ?
Пильнує Землю і не гнеться вісь –
Якби і нам не гнутися з роками.
Вертаюсь в зачароване “ колись “
Порослими забутими стежками.
Зайшла крізь час у віковічний ліс,
Тут кочували племена малі.
Шукаю друзів – кожен десь приріс :
Хто на своїй, хто на чужій землі.
Далека дружба в пам`яті жива,
Зостались незабутні голоси…
Гуртожитки замріяні, аж два !
Лекційні, коридори, корпуси…
Дві юності, два погляди відкриті
Усе ще мають невловиме значення.
Є вулиці задумані на світі,
Якими я ходила на побачення.
Вокзали оживають, міражі
І рідних рук беззахисне тепло…
Була робота і краї чужі –
Ще вчора, позавчора все було !
Минуле все збиратиме засів…
Сучасне свій нав`язує диктат.
Ця голова, це серце – як архів
Людей і ролей, наслідків і дат.
Ось тільки часом оглядатись ніколи,
Бракує сили, щоб усе тягти.
Та будуть ще уроки і канікули,
І буде щастя – вірність берегти !
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2018
автор: Оксана Осовська