Нас не покине задушевна криза,
Триматимуть в неволі - темноті.
Допоки буде церква чорн.риза,
У душах рабських ризи золоті.
І не розквітуть наші сподівання,
Допоки мову не піднімем на крилі,
Благі даремні будуть поривання,
Допоки зайд не вик.нем з Землі.
Ніколи ми не виправим коліна,
Не закінчиться в злодіях війна.
Страждати буде доленька чаїна,
Допоки не позбавимось лайна.
В петлі чужинці мають Україну,
Тримають у кайданах ледь живу.
Велику ми поклали надто ціну,
Зриває вже із петель тятиву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2018
автор: Миколай Волиняк