Пам'ять, наче сновида,
Блукає в забутих роках,
Немов тінь Атлантиди
Водою тече по струмках.
Мружить очі до болю,
Застрягши в лещатах віків,
У гарячім двобої
Далеких забутих гріхів.
Блудить, наче примара,
Мільйонами різних очей,
І штовхає під хмари
Отари бурхливих ночей.
То зів'ється змією,
У горло сполоханих днів,
То злетить над землею,
Заплутавши смисл почуттів.
І до рук не дається,
Упавши в ранкову росу,
Плачучи йде й сміється
Босоніж по лезу часу.
Як отруйна цикута,
Неймовірно приваблює зір,
То вмирає прикута,
Мов прострелений кулею звір.
Її можна зламати,
Стрільнути у неї в злоБі…
Та вона враз з гармати
Поцілить в той час по тобі.
Хто за правилом правди
Душі своїй вірність зберіг,
Для нащадків той завжди,
Як вічний живий оберіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779406
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2018
автор: Віталій Поплавський