Цей недосяжний Всесвіт – весь в тобі,
в твоїх очах бездонних – світло небокраю,
ти перший подих у новій земній добі,
від твого сонця я приречено згораю.
І вже не холодно в самотності лишатись,
щоранку вітер твій цілунок принесе…
Та в мить, як доведеться попрощатись,
кохання наше ще, можливо, не засне.
Цей фатум долі я вже не розв’яжу,
не відгадаю, мабуть, твоїх таємниць,
про мрії зраджені нікому не розкажу,
я не врятуюсь з глибини твоїх зіниць.
12.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2018
автор: Пасічник Анатолій