Коли держава простягає руки
До найсвятіщого, що проросло в душі
З пекельної стривоженності й муки,
То хочеться промовити- мовчи.
До язв на тілі Мами не потрібно
Людей далеких погляд привертать.
Це нас болить.Це наші близькі. рідні.
На що це тим, кому на це начхать?
Навіщо визнання людей байдужих
Про те, що був у нас голодомор,-
Сучасних, молодих, вгодованих і дужих,
Яким це "неприятный разговор"?
У наших душах память не загине.
Скорбота має бути мовчазна,
Як і любов до рідної країни-
Негаласлива. безкорисна і свята.
То ж маймо гідність, любі українці!
Самодостатність душу піднесе.
Не треба слів. Помовчім наодинці.
Не треба галасу і пам"таймо все.
2008р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779241
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2018
автор: іванна квітнюк