Ще утримує віжки білоброва зима,
І весна, ніби інеєм вкрита лоза.
У мовчанні дзвінкому несказанно-німа.
І не видно слідів, лиш краплинка-сльоза
На обличчі не висохла досі тремтяча.
Хіба можна забути той погляд очей?
Тихе сяйво душі надзвичайно гаряче,
Що сніжинками смутку тепер ось пече.
Проникають у серце лютневі печалі,
Нічиєї немає у цьому вини.
Хоч на згадку зима залишає печатку,
Березіль робить кроки - надія весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779221
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2018
автор: Світлая (Світлана Пирогова)