Сонце навшпиньки заметами ходить,
Блискітки рясно навкіл розсипа,
Ніби у цьому розвагу знаходить —
Ой, яка снігу скоринка крихка!
І морозець все підщипує щічки,
Не забувайте — моя ще пора.
Верби-красуні схилились до річки,
Спить під заметами Біла гора.
Синього неба розлита безмежність,
Запах весни вітер раптом приніс.
Є невловима у цьому бентежність...
Дуже знайома та чомусь до сліз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779148
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.02.2018
автор: Радченко