Закривсь один у власній самоті,
Солоні сльози замерзають в горлі,
Здаються всі образи сироті
Темним промінням освітили обрій.
Мовчать слова, а доля без ножа,
Все крає й крає серце по живому…
Завжди ти будеш рідна – не чужа,
Хоча не захотіла серця мого.
Я прихилив би небо, якби зміг,
Трояндами стежки встелив до хати.
І сам себе у фаєтон запріг,
Якби лише дозволила кохати.
І гарцював би кожен день зрання,
Збирав би наше щастя по краплині.
Носила б ти найкраще убрання,
Що личить так найкращій і єдиній.
Та, що поробиш, раз таке життя,
Нас час розділить певно назавжди…
Посилюється враз серцебиття,
Що шляхом різним нам прийдеться йти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2018
автор: СЕЛЮК