Ой наступили та чорні хмари,
Що українці з дому тікали...
З рідного дому, мовби від кари,
В рідній країні щастя не мали...
І котить хвилі Дніпро водою,
Що,Україно,стало з тобою?
А чи нерідні тобі вже діти
Шукають долю в іншому світі...
Шукають Правди,шукають долі,-
У чужім краю, у чужім полі...
Тобі лишають малії діти,
А вони в"януть, як в мороз квіти...
Ой зажурилась наша країна,
Недобра слава її накрила,
Народ єдиний вже розділили,
Й війна на Сході забира сили...
Війна на Сході, неправда в домі,
Життя під гнітом,ніби в неволі...
Одні жирують, все вони мають,
А прості люди ледь виживають...
Лише багаті життю радіють,
Людей і старість в нас не цінують...
Убогі люди,убогі села,
Сумні картини в селах й оселях...
Ті що у владі певне забули,-
В містах і селах живуть же люди,
І їм потрібна усім робота,
І справедливість,й влади турбота...
В нас ніби влада цього не знає,
Останні соки з них вижимає...
Як стане влада всіх розуміти,
Державні справи робити вірно,
Тоді й народ наш все зрозуміє,
З"являться сили,оживуть мрії...
Народ наш славний розправить крила,
З путі не зіб"ють ніякі сили...
Буде міцною наша держава,
Оживе Правда,вернеться Слава...
Розвіють тучі, розвіють хмари,
Всі воріженьки дістануть кару...
За кордон люди тікать не будуть,
На Україні славу здобудуть.
І Дніпро хвилі понесе тихо,
Війна скінчиться, не буде лиха...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778807
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2018
автор: геометрія