СЕЛО
Уздовж тину йде дорога до ставка.
Вона звивиста, розбита і стрімка,
Бо збігає до гребельки із гори.
Супроводжують дорогу явори.
Там за тином, стоїть хата край села.
В ній давно старенька матінка жила.
Як колись, чорніє погріб на дворі,
Тільки вищими біліють явори.
Боже мій! Минула вічність з давніх пір,
Як ступали мої ноги на цей двір!
Та вруняться по подвір’ю спориші,
Оживають давні спомини в душі.
П’ятирічним я ще грався в бур’яні…
Від гусей тікав за хату в літні дні,
Бо гусак шипів і вився як змія
І від нього дуже часто плакав я.
Сільська вулиця! За тином – стос колод.
Вечорами там сидів простий народ
Бо ж тоді без телевізорів жили,
Та наскільки всі дружнішими були!
Позбираються бабусі та діди,
Приєднаються батьки також туди,
А молодші – поряд граються, або
Вислуховують, чим жило їх село.
Тут новини, пересуди, пліткарі,
Що про когось плетуть мову; знахарі
Комусь радять чим хвороби лікувать;
Дим від чадних самокруток; часом – мат…
Баби шикали на тих матюкачів,
Та кивали на шмаркатих малюків,
Які ніби і не слухають, та все ж,
Все засвоять без форматів і без меж!
Лиш початок п’ятдесятих… біднота…
Ще взнаки війна дається… по хатах
Іще бродить хижим звіром дикий жах
Від усіх голодоморів та нестач.
Все минуло! Наче з кимось це було.
Інший час, країна інша… а село
Ще зринає щемким спогадом вві сні…
Там лишилося дитинство в бур’яні.
Там тікаю від розлючених гусей,
Там ще небо в колір маминих очей.
24.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778764
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2018
автор: dovgiy