Закривають моє небо хмари безнадії.
Бо у розвитку страшному множаться події
Все загрозливіший привид постає з Росії
Хоче знищити нас зовсім кремлівський витія.
В інтерв’ю говорить прямо, що піде війною,
Що ревіти будуть смерчі в небі наді мною,
Що вже зброя зверхмогутня направлена з Криму,
Бо хижак цей коло жертви не проходить мимо.
Не за себе потерпаю. Що мені втрачати?!
Все, що мав, пішло від мене. Дарма жалкувати!
Лиш душа іще не може з думкою змиритись,
Що буде на всіх теренах кров рікою литись,
Що багата, красна мова жити перестане,
Що над нами європейський ранок не настане!
Скаже хтось, що панікую; скаже істеричний…
Це – не так. На жаль, є досвід. Досвід історичний.
Неспромоглись вчасно люди Гітлера спинити,
То довелось страшну ціну згодом заплатити.
Надіятись ні на кого… ворог за парканом,
А партнери стратегічні десь за океаном…
Здасть Америка Росії Україну-неньку,
Щоб на пару панувати в світі потихеньку.
Та почув приятель мову:«Та не гніви Бога!
Нащо таке говорити?! Не слухай нічого!
Не дивись по інтернету пропаганду вражу!
От побачиш: все втрясеться! Щиру правду кажу!
Молись краще до Господа за подання Миру
То й не зробить із нас, гаспид, овечу офіру!»
Слушні слова наче мовить… спокою немає,
Бо он! – в Сирії далекій біда не стихає.
То хіба до того ж Неба, не моляться люди?!
Чи на нашій рідній землі такого не буде?
За дітей, за любих внуків серцем потерпаю.
Їм би жити та множитись на теренах краю
Увібрати кожну душу в гарну вишиванку
Та схід сонця зустрічати погожого ранку;
Їм би в радість будувати свою Україну,
Та готує слуга пекла для всіх нас руїну.
А ще наші перевертні… у тій же Росії:
Мовчать, ніби їх немає! У Думі засіли
І у одну дудку грають з клятим зброєтрясом
Підтримують людожера повним одобрямсом.
От чому в моєму серці зміїться тривога,
От чому душа втомилась волати до Бога.
Як же тяжко у такому безпорадді жити,
Як не можеш особисто край свій боронити!
17.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778684
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.02.2018
автор: dovgiy