Примружив місяць хитрі очі
та й аж припух від здивувань,
розгадуючи тайни ночі,
тремтливість зоряних бажань.
Гарем рахуючи мільярдний,
він збився з ліку в сотий раз:
зірки – мов кулі у більярді
влітають в лузу – сяйвом страз
йому всміхаючись, востаннє
небесний простір перетнуть,
і ця феєрія прощання –
у небуття яскрава путь.
... Лечу думками до Астрея*,
у царство зоряних еліт...
Ех, спалахнути б!.. – і зорею
колись заве́ршити політ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778420
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2018
автор: Світлана Моренець