Кохання не є добре. Звичайно ж, кохання є, але воно зустрічається дуже рідко. Одне на мільйон пар. Воно не буває першим чи останнім, тому що воно єдине на все життя. То чи варто пудрити мізки собі та іншим байками про справжню любов? Навіщо обманювати пустими ілюзіями себе та інших?
Кохання не є добре. Бо в ньому присутній вибір. А вибір це також не є добре. Легко вибирати між чмом і мачо, важко – коли з обома людьми тобі комфортно і, не хочеться нікуди йти від них обох. Що ж робити, а?
Дуже легко пройти мимо свого кохання. Ти можеш купу років ходити з ним по одній вулиці, навчатися в одному класі чи жити під одним дахом, а зрозуміти, що то твоя справжня любов лише через декілька років. Та це всеодно добре, що ти це зрозумієш, адже можна жити з дипломатом, кохатися, любитися, ростити дітей, ділитися останнім шматком хліба і хльобати з однієї тарілки – та все це лише фальшивка. І хоча ти житимеш у хоромах, але знатимеш, що твоя справжня любов сидить десь у картонній коробочці, розігріваючись розведеним спиртом.
А що робити, якщо на горизонті немає тієї єдиної людинки, заради якої варто жити, яку можна любити, прокидатися з нею щоранку отримувати незбагненний прилив щастя лише від усвідомлення однієї правди: я живу! Я не існую! Живу! Кохаю і це прекрасно.
Дурний той, хто боїться визнати кохання. Боїться підійти до коханої людини, обняти її, пригорнути до себе, поцілувати. Ці люди просто власноруч черкають своє життя. Знають про це і свідомо руйнують почуття, послані ангелами з неба.
Іноді людина так захоплюється своєю симпатією, що це переростає в фанатизм. І тут починається: дзвінки, цукерки, шоколодки, обнімалки, цілувалки...
Від цього дуже складно позбутися, але знайте: якщо симпатія не взаємна, це не справжнє кохання. Шуруйте від нього подалі і шукайте інших об’єкт домогань. Авось пощастить?
Кохання буває двох видів: людське, як в більшості населення, і хворе, як, наприклад, у мене. Про звичайне кохання вам відомо багато. Тут за нас постаралися і Шекспір з Лермонтовим, і Франко з Петраркою.
От з хворим складніше. Це стан коли зриває дах, трясуться руки і очі спалахують червоним кольором при вигляді людини, до якої рветься кохання. Але ... але спочатку ти посилаєш, а потім цілуєш. Зізнаєшся у вічній любові а потім сам собі вигадуєш проблему і три дні морозишся.
Хворе кохання – це ввечері пристрасть, а вранці нічого. Хворе кохання це поцілунок долі, який не забувається.
А ще хворе кохання, це коли воно хворіє на грип, вітрянку, СНІД. Це коли твоє кохання валяється вдома з температурою під сорок, а ти розважаєшся з його друзями і гадаєш «от дибіл». А тепер питання: у кого воно хворе – у тебе чи в нього?
Ти любиш коли до тебе залицяється гарненький претендент на твоє серце, а ти морозишся по бункерах з малим, прищавим опецьком.
Ти любиш, коли маєш на це вільний час. А його чомусь завжди катастрофічно не вистачає.
Любов – це така сильна штука, від якої не відвертешся і не відкупишся. Вона теліпається за тобою, мов болячка, пудрить тобі мізки і врешті-решт... робить тебе щасливим.
Даринка Квач, Парасоля Юлія, Яна Бездушна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=77832
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.06.2008
автор: Даринка Квач