Ну нащо, якби знати, нащо,
Живе зашорений планктон ?
Не оминути часу пащу,
Бо долю, у віках пропащу,
Боги писали в унісон.
Хоч як себе не утішати,
А небо глумиться,- плащем
Накриє непромокні шати
І душу вижене із хати,
Поки немає зливи ще.
Нехай ти і не корм, а просто
Маленький безхребетний хтось,
Який в чужий заглянув простір,
У власній величі від млості,
Злетиш за хмароньку ось-ось...
Злетить і бульбашка із мила,
Хіба не гарна, так блищить?
Летить собі, хоч і безкрила,
Допоки дотик не зустріла, -
Грайливо-феєрична мить.
Їх навкруги силенна-сила...
13.02.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2018
автор: Ліна Ланська