При владі ті, що нас вбивали,
Нас судять ті ж самі суди.
За кого ж кров ми проливали,
Коли на троні знов ж.ди.
На волі Беркут і тітушки,
Десь там в скорботі Веремій.
В мєнтах поновлені ті ж Птушки,
І над птєнцами той же Змій.
Нє прокурор у нас, аматор,
Суди не йдуть, ідуть роки.
В Печерах змії й Алігатор,
Своїх судити ж не з руки.
А ще ж затіяли рехворми,
А там... заплутані... ходи.
По нормах нової платформи,
Й не правочні ці суди.
Один на нарах принагідно,
Чи без бабла чи то дурний.
Зникають докази безслідно,
Із пракурорської гарби.
Тримають досі нас за дурнів,
Під оком видящим ю2и.
У шори церквою закуті,
В пазурях дикої Орди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778184
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2018
автор: Миколай Волиняк