Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Тобі так зле, але нехай:
Життя грайливе і лапате.
Одним скидається на Калі,
Багаторуке божество.
І ми йому – лише скрижалі:
На нас писати – торжество.
Але не Калі в цьому ралі
Тримає нас в сильці моралі.
І геть не Калі в тім вина,
Що вибір твій – твоя стіна.
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Бо відчай це – з отрути чай,
Його нам ліпше не вживати.
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Життя кричить: «Не зволікай,
Не встигнеш ти убрати лати!»
Та глянеш згодом – не біда.
Було навіщо хвилюватись?
Дракон – це дерево й слюда,
Не здатен полум’ям плюватись.
Усе мине. Перечекай.
Не варто так себе картати.
Якого б не дісталось ката,
Втекти ти звідси не спіши...
Не завжди треба поспішати,
А поготів – коли сліди
Тобі потрібно залишати.
Бо ще життя – розкішні шати.
П’янке, рясне і заразом
Лише живому зрозуміло,
Що значить «сповнений теплом».
Запам’ятай: розкішні шати.
П’янке, рясне і повне рим:
Лише живому зрозуміло,
Що значить – чутися живим!
20.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778024
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2018
автор: DIaMONd88