Досить, досить, все набридло!
знову тягнеш мене в прірву.
Темнота прийшла, все стихло,
ти цього чекала, вірно!?
Щоби у безсиллі ночі
мою совість розірвати,
розцарапати всі очі:
краще муки ці не знати!
Ти тоді єхидно скажеш:
Аня, ти свиня безлика!
сходу сонця не побачиш,
твоя провина завелика!
ти бездумно обжиралась,
все кричала: поможи
Він не Бог, ти помилялась
помри зараз, не терпи!
І в цій ненависті, злості
стану я до вівтаря:
Боже, гниють мої кості,
вірю цим словам, дурна!
Нащо, нащо я ведуся?
Вдень на звабливі слова,
а вночі я навпіл рвуся:
Спаси, Боже, я слабка!!
Дай зненавидіти гріх,
усім серцем, плоттю, духом!
Щоб тошніло від тих втіх,
які хвалить хтось над вухом.
31.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777882
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 19.02.2018
автор: Доценко Анна