ЖИТТЯ -ЗГАСАЄ, ЯК СВІЧА...
Розлетілись птахом далеко по- світах...
в зорану ниву сієм зерно на чужині,
проростає паросток в коріння в житах
від туги ,сохну-як від дощу цвіт на калині.
Життя згасає, як свіча -без сповіді причастя...
без солов'їної милої мови духу рідної землі,
у пісні ,у слові мабуть моя радість і щастя
як пташка співає в маминім садочку навесні.
Там у тихім раю загубила замріяну весну
шматочок літа розчинився у сизім тумані
в дорогах вимірюю життя описую божу красу
і у вікні зустрічаю новий день на світанні.
А час ,так швидко біжить як бистрі коні...
ніхто не зупинить життя коротку мить,
із синіх гір виснажена у осінь іду поволі...
опадає, пожовкле листя і зима в очі сніжить.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
2010 05 06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777838
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.02.2018
автор: Чайківчанка