Люба Рут ти смієшся
З того як крохмальні комірці
Натирають мою незвиклу до них шию
Не варто мила не смійся
Бо доки ти губилась у хаосі
Аксіом визначень законів та парадоксів
Я дивився як зорі мерехтять
В очах парагвайських портових повій
Як життя покидає тіло юнака
Вбитого мною безглуздо у вуличній бійці
Доки ти пізнавала розкіш університетів
і прохолоду заміських пікніків
Я гуляв попід руку з фабричними дівчатами
З хащів міських околиць
Які за життя не прочитали жодної книжки
звично налягаючи на "шо" і "га"
Знічено ховаючи покалічені долоні
У розпал пекла робочих змін
Помережані краями консервних банок
У рукави завеликого для них
Батькового чи братового пальта
Я пам*ятаю набряклі вени на скронях
Красивих нестарих ще жінок
Що з дня у день мусили прати спіднє
Заможних та не дуже нікчем
Отож кохана не смійся з того
Як незграбно я оминаю
Вази в твоєму домі
Чи витріщаюся на картини
(Між іншим сумнівної якості)
Просто дехто бачив більше
Значно більше ніж може здатися
Попри те що не читав
Ані Горація ані Платона
Поки що не читав
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777695
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2018
автор: Той,що воює з вітряками