Голуб


Він  сидів  непорушно  і  напружено,  дивився  в  калюжу,  ніби  шукав  відповіді  у  своєму  зображенні.  Його  сусіди  зграйкою  скупчилися  поруч,  але  на  віддалі.
Здавалося  б,  звичайнісінький  голуб,  яких  повно  у  кожному  місті.  Не  мріяв  про  долю  вишуканих  білих  голубів  –  подарунків,  яких  випускали  у  небо  на  честь  урочистих  подій,  до  яких  ті  птахи  були  байдужі.
Але  і  сірі  міські  зграйки  не  дарували  бажаного.  Вони  ніби  й  не  знали  справжнього  неба,  літали  низько,  надавали  перевагу  землі,  де  завжди  знайдеться  пожива.  Здавалися  безкрилими.
А  він  хто?  Навіщо  тут,  завжди  у  зграї  і  завжди  один?  Не  ворон  важкий  і  зловісний.  Надто  малий.  Тай  калюжа  –  погане  дзеркало.
Він  стріпнув  крилами  і  злетів  так  високо,  як  могли  б  тільки  білі  голуби.  Хоча  був  чорним.  Чорним  як  сама  ніч.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2018
автор: Траяна