Якщо її побачив ти здалеку,
Біжи. Це спалах. Це тобі дарунок.
Це наче в небесах побачити лелеку.
Це наче в губи раптом поцілунок.
Якщо ідеш і чуєш: повернися,
Хоч начебто немає тут нікого,
Люби її. І ні на що не злися.
Що зробиш, коли доля судить строго …
Якщо з – під клавіш музика потоком ллється,
Якщо вона в тобі і плаче, і сміється. Нічого і ні в кого не проси.
Нехай вона хоч вітром пронесеться. По твоїй долі.
Все-одно люби.
Її таку як ця ранкова сповідь,
З дерев, з дощу, з проміння, що іскриться,
Тобі уже зовсім не спиться.
Шукаєш в пам’яті її сліди.
Люби.
Очей її чарівності малюнок,
І посмішку ціною в поцілунок.
Дотик руки неначе тепло сонця,
Відкрило серце всі свої віконця …
Ти відкриваєш рвучко наші двері,
Вірші мої перевернулись на папері,
Я перепишу зараз все спочатку.
Як любиш, розгадай її загадку …
Очей, руки,
Чарівності і вроди,
Перечитай про неї майже все, що написали за віки.
Від першої і другої особи.
І зрозумієш головне: люби!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2018
автор: Дружня рука