Сцена шоста
Входять Еціо зі свитою та Ульдіно.
входить Форесто, котрий знову одягнений
воїном, і змішується з натовпом)
АТТІЛА
(піднімаючись)
Еціо, вітаю!
Знаком перемир’я
для нас буде ця учта.
ЕЦІО
Аттіло! Славний
ти у битвах, та ще більш благородний
з ворожими гостями.
(декілька друїдів, наблизившись до Аттіли,
говорять йому тихим голосом)
ДРУЇДИ
О, царю, згубно
сидіти з чужинцем.
АТТІЛА
Чому?
ДРУЇДИ
Поглянь же –
небо покрили хмари
политі кров’ю... Голосом священних
птиць, що кричать зловісно,
з гір завиває дух підступний злісно.
АТТІЛА
Геть, провісники зла!
ДРУЇДИ
Одін твій захист.
АТТІЛА
(до жриць)
Гунів дочки священні,
струни цитри торкайте і хай лунає
пісня весела – свято нині маю.
(Всі сідають. Жриці, зібравшись
посередині, починають такий спів:)
ЖРИЦІ
Хто світло серцю дасть? Не дасть світіння
зорі тремкої, що з небес спадає,
(Хто світло серцю дасть?)
ні дружнє (ні дружнє) місяця ясне проміння,
що на уяву вражену сіяє.
(Ні дружнє проміння.)
Лиш вітер свище, кличе грози згубні,
а струни цитри грають звуки трубні.
(Грають лиш звуки трубні.)
(У цей час раптовий і сильний
порив вітру гасить більшість смолоскипів.
Всі схоплюються від неусвідомленого жаху.
Загальна тиша і печаль. Форесто кинувся до
Одабелли. Еціо наблизився до Аттіли)
УСІ
Ах!
ФОРЕСТО (одночасно)
(до Одабелли)
О, жінко щаслива –
доля мінлива;
вже йде помста грізна
тобі від батьків.
Бо доля мінлива;
Вже йде помста грізна
тобі від батьків.
Вже йде помста грізна
тобі від батьків.
І чашу зрадливу
від месників гніву –
для звіра трутизну
Ульдіно налив.
Для звіра трутизну
Ульдіно налив.
Для звіра трутизну
Ульдіно налив.
Для звіра трутизну
Ульдіно налив.
Ульдіно налив.
Ульдіно налив.
ОДАБЕЛЛА (одночасно)
(про себе)
Помсти нашої мить
він хоче змінить?..
Ні, гибелі не буде
від зрад простоти.
Ні, гибелі не буде
від зрад (від зрад) простоти.
Бо в день той знаменний
клялася я стражденна –
цей меч в його груди
повинен ввійти.
Так, цей меч в його груди
повинен ввійти.
Цей меч в його груди
повинен ввійти.
Цей меч в його груди
повинен ввійти.
Повинен ввійти.
Повинен ввійти.
ЕЦІО (одночасно)
(до Аттіли)
Згадай ту умову:
будь з Еціо знову –
вояки старого
рука не підведе.
(Будь з Еціо знову –
вояки старого
рука не підведе.)
Ах! (Вояки старого
рука, ні, ні, рука не підведе.
Згадай ту умову:
вояки старого
рука не підведе.)
Вирішуй! Бо скоро
злу матимеш пору.
(про себе)
Вже варвара злого
зоря упаде.
(Вже варвара злого
зоря упаде.
Зоря упаде, зоря упаде.)
АТТІЛА (одночасно)
(до Еціо)
Ти мене дратуєш,
бо марно бунтуєш –
ти віриш, що вітер
злякає мене?
Ти віриш, що вітер
злякає мене?
Мене?
Ти мене дратуєш,
бо марно бунтуєш –
у бурі (у бурі) жахливій
буваю щасливий.
У бурі жахливій
буваю щасливий.
(про себе)
Хай серце відкрите
злоба омине.
Хай серце відкрите
злоба омине.
Злоба омине.
Злоба омине.
УЛЬДІНО (одночасно)
(про себе)
Ах!
Надходить невпинно
фатальна (фатальна) хвилина...
Ульдін боїться?
Бретонець ти ж є!
Чи серцем не бачиш
Вітчизну, що плаче?
А рабство твоє?
А рабство твоє?
ХОР (одночасно)
Дух гір нам волає,
в лице заглядає,
дуби задимілі
рукою закрив.
Він жахи віщує
(він жахи віщує),
що душу мордують,
Ах! (Він жахи віщує,
що душу мордують.
Він жахи віщує,
що душу мордують.)
і тіні безсилі
у морок привів.
(Він жахи віщує,
що душу мордують,
і тіні безсилі
у морок привів.
І тіні безсилі
у морок привів.
У морок привів.
У морок привів.
(небо починає світліти)
УСІ
Буремне (буремне) страхіття пройшло.
Як спалах (як спалах) пройшло. Так, пройшло!
І спокоєм небо
себе одягло.
І спокоєм небо
себе одягло.
Буремне (буремне) страхіття пройшло.
Як спалах (як спалах) пройшло. Так, пройшло!
І спокоєм небо
себе одягло.
І спокоєм небо
себе одягло.
Буремне (буремне) страхіття пройшло.
Як спалах (як спалах) пройшло. Пройшло!
Пройшло! Пройшло!
АТТІЛА
(отямлюючись)
Смолоскипи паліть знов усюди.
(раби виконують наказ)
Будем знов танцювати і гратись.
Хай для всіх цей день радісним буде!
Дай, Ульдіно, гостинний напій!
ФОРЕСТО
(тихо до Одабелли)
Чом тремтиш так?
І блідне обличчя.
АТТІЛА
(беручи чашу від Ульдіно)
П’ю до тебе, Одіне, і кличу!
ОДАБЕЛЛА
(зупиняючи його)
Вилий, царю! То отрута!
ХОР
Що ми чуєм!
АТТІЛА
(гнівно)
Хто зробив це?
ОДАБЕЛЛА
(про себе)
О, прийшла згубна мить!
ФОРЕСТО
(рішуче підходячи)
Я!
АТТІЛА
(впізнаючи)
Форесто!
ФОРЕСТО
Так! Той, хто якось
здер з чуприни твоєї корону.
АТТІЛА
(витягуючи меч)
Ах! Впав ти в руки мої безборонним,
тож твою душу вирву з грудей.
ФОРЕСТО
(глузливо)
Зможеш легко!
АТТІЛА
(спиняючись від таких слів)
О, моя лють! О, мій сором!
ОДАБЕЛЛА
Царю! Здобич ця тільки моя.
Ти в безпеці.
І злочинець розкритий.
Лиш для мене належить карати.
АТТІЛА
(радіючи з жорстокого учинку)
Твій хай буде! Та будеш ти мати
більш достойний дар, вірна моя –
тебе завтра вітатимуть люди,
як правдиву дружину (дружину) царя.
(одночасно)
О, хоробрі! Завтра буде
день гуляння без утоми;
А тоді засвище всюди
помсти нашої батіг.
Еціо в цей час у Рим повідомить,
що сну полог порвати я зміг.
Так, полог порвать я зміг.
Порвать я зміг.
Що сну полог порвать я зміг.
Еціо в цей час в Рим повідомить –
полог сну порвать я зміг.
Еціо в цей час в Рим повідомить –
полог сну порвать я зміг.
Так, Еціо в цей час повідомить –
полог сну порвать я зміг.
Еціо в цей час в Рим повідомить,
що сну полог порвать я зміг.
Що полог сну вже порвать я зміг. Я зміг.
Ах, так! О, хоробрі! Завтра буде
день гуляння без утоми;
А тоді засвище всюди
помсти нашої батіг.
Еціо в цей час у Рим повідомить,
що полог сну вже порвати я зміг.
Що полог сну порвать я зміг.
Що полог сну порвать я зміг.
Що сну полог, що сну полог,
Еціо в Рим повідомить –
полог сну порвать я зміг.
Полог сну порвать я зміг.
Полог сну порвать я зміг.
Полог сну порвать я зміг. Я зміг. Я зміг.
Так, полог сну порвать я зміг.
ОДАБЕЛЛА (одночасно)
(до Форесто)
Стримуй лють твою зрадливу;
йди, рятуйся, о, мій брате.
Проклинай несправедливо,
кидай в очі бруд образ,
та втікай же.
Та втікай же.
Так, утікай же,
хоч мусиш знати,
що прощення прийде час.
Так, що прощення прийде час.
Хоч мусиш знати – йде прощення час.
Хоч мусиш знати – йде прощення час.
Та втікай же, хоч мусиш знати,
що прощення надійде час.
Надійде час. Надійде час.
Ах! Так, стримуй лють твою зрадливу;
йди, рятуйся, о, мій брате.
Проклинай несправедливо,
Кидай в очі бруд образ,
Втікай, втікай же. Втікай, втікай же.
Втікай же, та втікай же.
Та втікай, хоч мусиш знать,
що прощення прийде час.
Прощення прийде час.
Прощення прийде час.
Прощення прийде час.
ФОРЕСТО (одночасно)
(до Одабелли)
Я піду – щоб лиш дожити
до приходу дня розплати;
Чим я зможу відплатити
за проступок твій бридкий?
За твій бридкий?
Чим я зможу відплатити
за проступок твій бридкий?
Так! Чим я зможу відплатити, сплатити
за проступок твій бридкий? Твій бридкий?
Чим я зможу відплатити
за проступок цей твій бридкий?
За твій бридкий? За твій бридкий?
Ах! Так! Я піду – щоб лиш дожити
до приходу дня розплати;
Чим я зможу відплатити
за проступок твій бридкий?
Ах! Муки совісті терзати
будуть вічно (будуть вічно,
будуть вічно) розум твій.
Так, вічно розум твій.
Так, вічно розум твій.
Так, вічно розум твій.
Розум твій. Розум твій.
Ах! Будуть вічно розум твій.
ЕЦІО (одночасно)
(про себе)
Хто зумів секрет розкрити?
Хто відкрив його з любові?
Хто зумів секрет розкрити?
Так! Хто відкрив його з любові?
Йди, втішайся, йди, неситий
царю зла до насолод.
Іди, втішайся, іди неситий.
Ах! Так! Хто зумів секрет розкрити?
Хто відкрив його з любові?
Йди, втішайся, йди, неситий
царю зла до насолод.
Тут Еціо завтра буде знову –
з ним в броні його народ.
Еціо буде, буде знову –
з ним в броні його народ.
Так, з ним в броні його народ.
Так, народ. Так, народ.
В броні його народ.
В броні його народ.
Так, народ. Так, народ.
З ним в броні його народ.
УЛЬДІНО (одночасно)
(про себе)
Кров моя у жилах (в жилах) холоне.
Ах! Хто нас міг так зрадити трагічно?
Воїне мужній, з полону
нас врятуєш у боротьбі.
В боротьбі, в боротьбі.
Ах! Так! Кров моя в мені холоне.
Хто міг зрадити трагічно?
Воїне мужній, з полону
нас врятуєш в боротьбі.
Ах, благородний! Довічно
буду вірним я тобі.
Благородний! Довічно
буду вірним я тобі.
Тобі. Лише тобі.
Тобі. Лише тобі.
Тобі. Лише тобі. Лише тобі.
Так! Буду вірним я тобі!
ХОР (одночасно)
Царю могутній, піднімайся
(царю могутній, піднімайся) –
прагнем ми вогню і крові
(прагнем ми вогню і крові)!
Йди, карай їх, не вагайся,
натовп зрадницьких ворогів!
Цих ворогів! Цих ворогів!
Ах! Царю могутній, піднімайся –
прагнем ми вогню і крові!
Йди, карай їх, не вагайся,
натовп зрадницьких ворогів!
Так, досить глуму,
так, так, так, вже досить змови,
Так, так, вже досить глуму,
досить змови,
досить їхніх нам богів.
Досить їхніх нам богів.
Для нас богів, для нас богів.
Для нас, для нас богів.
Для нас богів, для нас богів.
Для нас богів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777198
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 15.02.2018
автор: Валерій Яковчук