За селом у чистім полі
Червоніла пишна ружа
Про важку дівочу долю
Говорила їй Маруся...
Виливала свою душу,
І нічого не просила,
Все стерпіти вона мусить,
Війна милого убила...
-Ой ти,руже,моя руже,
Що робити я не знаю,
Болить серце моє дуже,
Вже коханого не маю...
Зашептала тихо ружа,
-Ой Марусенько-Марусю,
Захищав твій милий край,
Ти поплач, не поспішай...
Лихий вітер чув і бачив,
Був він злий,та неледачий,
Квіточки ружі ламав,
І сміявся, і скакав...
Ружа мовчки все сприймала,
І хилилася, й стогнала,
Не стерпіла тії муки,
Опустила квіти-руки...
Засмутилася Маруся,
Помирала її ружа,
-Не вмирай її просила,
Ти ж моя, подружко мила...
Принесла Маруся воду,
Тут такого не бувало,
Полила подругу-ружу,
І обом їм легше стало...
Вітер дуже розізлився,
Так,що мало не вдавився,
Швидко він залишив поле,
І повіяв десь на волю...
Отож,друзі мої любі,
Треба квітам довіряти,
Вони сильні,та ще й мудрі
Вміють людям помагати!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2018
автор: геометрія