Ніколи не ображайте добрих, слабких, безхатченків, людей похилого віку. Дітей... Бо всі діти - чиїсь діти.
Інколи образиш людину - а вона промовчить. Або посміхнеться у відповідь. Або заплаче. Коли зовсім ніхто не побачить.Виплаче всі сльози і промовчить. І потім зустріне Вас з усмішкою і найкращими побажаннями.
Вона ніколи не побажає Вам зла. Вона навіть і не матиме на думці помститися.
Сльози тектимуть по душі... Довго. Довго. Ціле море. А на обличчі буде посмішка...
Людина просто піде. Ввічливо попрощавшись. Але...
Вона не хоче того...
Вона і не догадається ніколи. Без жодних намірів. Та забере назавжди великі шматочки шастя тих, хто образив. Хто побив душу.
Хороша людина ніколи цього не хоче робити. Забрати від когось шматочки щастя в відповідь на образи...
Хороша і добра людина буде посміхатись...
Та за неї відповість той, хто зробив свого сина звичайною людиною. Зовсім такою як інші люди. Котрий вмивав обличчя кожного дня. Котрий відчував біль.
Він теж підстригав волосся. І він міг відчувати навіть зубний біль. Як людина... Звичайна...
Не ображайте добрих людей. Там... Все ж видно... І всьому свій час. Дитина ж народжується через дев'ять місяців...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2018
автор: Відочка Вансель