Розділ 2
Довго йшов Олексій, не спиняючись ні на хвилину. Дорога до оселі діда Михайла, лежала осторонь сіл і міст, і за цілий день,майже, жоден подорожній не трапився йому. Хіба що двоє молодих парубків на конях, проте й ті швидко промчали повз. Тому й спитати, чи хто чув про такого чарівника, а якщо чув, чи в правильному напрямку йде він, не міг.
Та й господар дому, де юнак спинявсь на нічліг, надто заплутано вказав шлях. Примруживши очі, та звівши брови, притишено мовив: "Ти іди в напрямку де сходить сонце, і обов'язково наткнешся на ліс, а там і знайдеш". Але на питання точного місця розташування, або як виглядає місцевість біля хатини чарівника, господар тільки відмахнувсь рукою, відповівши, що точного місця її розташування не має.
Хоч як, розум відмовляв , вв'язуватись в таку непевну пригоду, проте серце, з незрозумілої причини, штовхало йти на пошуки діда Михайла.
Тепер, коли рівні, широкі степи, багато годин, тягнулись суцільною лінією по обидві сторони, в Олексія почав закрадатись сумнів. Проскакувала думка, кинути все і повернути назад, шукати якогось більш людного місця. І, лише, зусиллям волі, внутрішньою наполегливістю, вдавалось продовжувати шлях.
Так, піднімаючись на черговий невеличкий пагорб, що плавно спадав назад у рівнину, юнак з полегшенням видихнув. Ось перед ним був гостроверхий ліс, проте самої хатини, ніде не було видно. Не розуміючи, що йому робити далі, він поблукав біля лісу, то в один бік, то в інший, все уважно приглядаючись навколо. Та все марно.
Олексій втомлений і голодний сів на траву й сльози розпачу потекли по щоках. В голові трималась, тільки одна думка: "Все таки з мене посміялись, а я наївний повірив".
В цей час сонце поволі сідало за небокрай, і сутінки спадали на землю. Неподалік повільно текла річечка, а по інший її берег стояв покинутий млин.
Повіки юнака налились важкістю, і голова припала до теплої, м'якої землі. Сни спочатку невиразними картинами, з кожною миттю набирали чіткість, як чийсь голос, пробудив зі сну.
- Хлопче, прокидайся, чого серед голого поля ліг. Тут і вовки водяться.
Олексій відкрив очі, й побачив, що над ним схилився сивобородий чоловік, із довгим сивим волосям та глибокими зморшками. Забувши де він знаходиться, і не знаючи що відповісти, юнак сперся на лікті.
- Ще й голодний, певно. Пішли зі мною, в мене повечеряєш і переночуєш.
Хлопець вхопився за простягнуту руку, підвівся, взяв за плечі свою торбу і пішов позаду старого. На превеликий свій подив, він побачив, що чоловік його веде до хатинки, що стоїть на краю лісу. Не вірячи власним очам, Олексій долонями протер очі, сприйнявши це за марення, або ж за сон. Але хатинка нікуди не зникла, так само збоку текла річечка, а поодалік стояв покинутий млин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2018
автор: Сильчук Назар