Річки, озера, синє море,
Поля зелені і луги,
Та мабудь доля України,
Бо хочуть бідну розтягти.
Розтягують її, як гумку,
Які в людей тепер думки.
І все ж таки на мою думку
В нас появились жебраки.
Не можна так, одні гуляють,
Живуть, як аси у ці дні.
А там десь з голоду вмирають
І плачуть нині на землі.
Усе завмерло на Вкраїні
Колгоспи, фабрики, заводи,
Неначе капці ті, що нині,
А завтра знову вийдуть з моди.
І все ж таки, пора настала,
Щоб Україну вибирати
Усе здолаєм, подолаєм
Ми мусемо на ноги стати.
06. 04. 1998 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776753
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.02.2018
автор: Володимир Олійник