Як добре, що безодня вже давно
Ковтнула горді шпилі Атлантиди,
Лемурія упала десь на дно -
Зраділо море ситому обіду,
Що у розламах літосферних плит
Розтанули сніги Гіпербореї*,
Що згинув там і Конановий** слід,
Що тліном став славетний меч Арея…
***
Як добре, люба те, що я – не бог,
Що не прикутий до каміння Локі***,
Що не мені почати Рагнарьок,
І не терпіти ту наругу, доки
Не переповнить чашу троєм змій,
І не мені проллється він на плечі,
Що то не я в ненависті своїй…
Чи це так добре? Може, недоречно?
***
Бо я - як він. Я руйнував би світ,
Змивав би кров’ю вчинені образи
І сам би згинув світові услід,
Та не відразу, певне, не відразу.
Напевне, добре те, що я – не він,
Що не втоплю цей світ в калюжі крові,
Я – тільки тлін, звичайний смертний тлін,
На роздоріжжі люті та любові.
*Атлантида, Лемурія, Гіперборея – міфічні материки.
**Конан – Конан, варвар із Кіммерії, герой т.зв. «Саги про Конана» американського письменника Роберта Говарда.
*** Локі – скандинавський бог, за пророцтвом мав стати призвідцем Рагнарьоку – кінця світу. Через це був підступно схоплений іншими богами і прив’язаний до скелі єдиними путами, які не міг розірвати – кишками власного сина. Над головою Локі на скелі сидів отруйний змій, з ікол якого скапувала отрута, що роз’їдала навіть каміння. Щоб полегшити страждання чоловіка, дружина Локі увесь час тримала над його головою чашу, проте змушена була час від часу спорожняти її і отрута капала на плечі бунтівного бога. Врешті-решт, діти Локі – Хель, вовк Фенрір та Змій Мітгарда звільнили його і розпочався Рагнарьок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776298
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.02.2018
автор: Котигорошко