А квіти – сумують...сумують за літом...
На затишних вікнах –серйозна палітра:
Закутано снігом і небо, і віти...
Чи то – білим пухом, чи яблуні цвітом...
А квіти – сумують...сумують за літом...
Тче віхола килим... А десь в верховітті
Свої мемуари з зірок-самоцвітів
До Осені пише натомлений Вітер..
А квіти – сумують...сумують за літом...
Здається, що більше не буде просвіту
Черствим кінокадрам, збайдуженим титрам...
І вже не пове́рнеться сонечко звідти,
Де править мольфаром зманіжене море,
Де стільки чудового дивного світла!
Де так обіймають тебе вечорові
Нестримні акорди...так ніжно-привітно!
А квіти – сумують...сумують за літом...
Та зміниться все у палаючім серці:
Весна поверне́ться. Авжеж, поверне́ться!
І жайвір злетить над смарагдовим житом,
І си́няви в небі веселка напˊється.
Вже поміж снігів оця стежечка вˊється.
Вдихнеш на всі груди бентежне повітря!
І доля – всміхнеться...ти віриш – всміхнеться...
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2018
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)