Я дякую тобі, мамо, за те, що мене народила,
Що, не чекаючи дяки, так просто та ніжно любила,
За те, що прощала, плекала, що плакала проти ночі,
Прости, що зтьмяніли дочасно та вицвіли твої очі.
Я дякую тобі, тату, за те, що удався на тебе,
Що очі мої зелені і в них відбивається небо,
Що я не навчивсь компромісам та завше ставав проти вітру,
Хоч знав повсякчас та напевне, що марно долати гідру.
Я дякую тобі, доню, за те тобі дяка від тата,
Що ти назавжди в моїм серці і радістю, й болем втрати.
Пробач, моє перше сяйво, мій вічний заглушений болю,
Прости… А за що – не знаю… Пробачиш, як буду з тобою.
Я дякую сонцю своєму, що вмило цей світ для мене,
Що стало блакитним небо, що очі її зелені,
Що ліктики збиті й колінця, що клопоти та турботи…
Хіба ж не напився по вінця, щоб мати й на радість квоту?
Я дякую тобі, друже, за те, що ми друзями були,
Я дякую за ті межі, які ми разом перетнули,
Що не шукав в мені вигод, не міряв моєї кишені,
Що радість та горе черпали все порівну та по жмені.
Я дякую тим, хто кохання мені, як могли, дарували,
Простіть, що ту радість водою солоною запивали.
Я дякую Тобі, Боже, що мама мене народила,
Любила, плекала, чекала... Чи сила їй, чи - несила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776131
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.02.2018
автор: Котигорошко