Павутинка-ниточка на стелі,
як єдиний, та вселенський гріх -
бруднить цноту білої пустелі,
що тієї павутинки? Сміх...
То - життя мого тремтлива нитка,
пальчиком зачепиш - перервеш,
підчепила, люба? Швидко... Швидко...
Не жалкуй за тим, що не вернеш.
Не шкодуй за тим, що не любила
І не плач за тим, що не твоє,
обірви ту нитку швидше, мила,
я змирився. Хай вже... Є, що є...
Кожному - своє. І всім воздасться,
кожен, що шукав - те віднайшов,
розповзлось примарне наше щастя,
що й не залатає жоден шов.
Розповзлось, розтануло туманом,
що уже не знати чи й було.
Ні, таки мені не стати паном,
рви ту нитку! На добро чи зло.
Евтаназія - гуманно й просто.
В тебе було й, певне, ще буде,
А мені той одяг не за зростом,
я - ніщо, я - марення бліде.
Буде пристрасть - вповні віддавайся,
ти прости, що я те перебив,
я ж - не Бог і навіть - не підмайстер,
щоб спиняти той чужий порив.
Розкладай, сортуй все по полицях:
де - кохання, де - любов і хіть.
Пристрастей людських тісна крамниця,
я ведмідь в ній, люба, я - ведмідь.
Клишоногий та неоковирний,
марив щастям й не зумів знайти.
Щастя - нетривке і надто спірне,
в тебе - інший, в мене щастя - ти.
Не даєш життя, то дай хоч смерті,
гострим нігтиком доріж початий край.
Страшно, люба, зовсім не від смерті,
перекрай ту нитку, перекрай.
Смерть - це звична за життя розплата,
я стомився та "іду на ви",
забагато, люба, забагато,
перерви ту нитку, перерви.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2018
автор: Котигорошко