Блищить у глибині шматочок неба –
упав на дно із зіркою вночі.
Мов у свічадо дивиться на себе
відерце вранці в корби на плечі.
Та незадовго знову «майна-віра»,
аж через вінця плескає вода.
Цямрина здавна від вологи сіра,
а може й сива, бо ж немолода.
На свій поміст приймає цінну ношу
під ланцюга лункий щоденний дзвін.
Нудьги не знає, бо ж вода хороша –
стоять сусіди в чергу на поклін.
У всі часи криниця у пошані,
до неї стежка в кожного своя.
Калина обіч в пишному убранні
молочним цвітом навесні буя.
Вгорі панують зорі в тихий вечір
і місяць синім простором пливе.
До третіх півнів спочивають плечі,
а там – як завше. Тим вона й живе.
03.02.2018
(фото з інтернету, дякую авторові)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775784
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2018
автор: Галина_Литовченко