І день і ніч не відкладає справи.
Не відчуваючи ні голоду, ні спраги
Майстер тендітну Скрипочку творив.
І пошепки над нею говорив
Молитву вічну про життя чудове.
І підбирав яскраве, кольорове
Й різноманітне Скрипочці буття.
Чи знають люди – справжнє почуття
У душу Скрипки треба заховати.
Тоді вона по справжньому співати
І силу ніжності й кохання колисати
Почне. І все своє життя
Не відчуваючи незмінність каяття
Одному, рідному, єдиному присвятить.
Інакше сенс надія в щастя втратить,
В кохання силу, щирість почуття.
Так поступово тихо з небуття
У світ земний творіння виникає.
А що його у світі тим чекає?
То Бога зна́ння і його рука.
Майстер творив і в день, і в темну ніч.
Він підбирав до дек й боків з’єднання,
Щоб в Скрипочці було звучання
М’яке і лагідне, без грубості і зла.
Щоб його Скрипочка змогла
Голосом звуків в серце проникати.
Щоб вміла пристрасно кохати
І щастям оповити Скрипаля.
Майстер хотів, щоб у його Маля
В душі були саме добро і сила.
А струн мелодія красива
Лилася фарбами яскравих кольорів.
Долю щасливу Скрипочці просив
У Бога Майстер, натягнувши струни.
Просив удачі у фортуни
І легкості у дні всього життя.
І щоб послали Скрипаля
Який би закохався у творіння.
І духом Божого веління
У Скрипочці розбуркав почуття.
Роботу скінчено. І ось Майстра дівча
У світ земний повільно вирушає.
Можливо швидко й зразу відшукає
Вона свого земного Скрипаля…
В звичайній родині підростала дівчина Міка. Бог наділив її гарною вродою: довге, ледь хвилясте, русяве волосся, біленьке личко, чорні брови, червоні як маки вуста. І очі, дивовижні великі, зелені очі, що могли змінювати колір залежно від яскравості світла від зелено-бірюзового до насичено-зеленого кольору. Статуру дівчина мала теж гарну: тоненька талія, стрункі довгі ноги, ніжні, плавні лінії тіла.
Але саме найцінніше Бог сховав у середині – там в темряві тіла, де ховається біленька хмарочка душі і сама душа. Довго підбиралися Всевишнім краплини різного зілля, що наповнили душу дівчини. Краплини радості мали помаранчево-золотий колір, зілля справедливості сніжно білий, зелені краплинки - відповідали спокою і рівновазі, а ніжно фіолетові – творчості, прагненням і сподіванням. Воля мала темно бордове забарвлення, доброта – жовте, сум - синє, а страх і неспокій – сіро-чорне. Але найбільше в яскраву веселку душі Міки було додано ніжно рожевого зілля. Це було кохання. Разом із жовтим кольором доброти, кохання здобувало незвично ніжного забарвлення.
Яскраву, різнокольорову душу було подаровано дівчині. Але було ще дещо найголовніше. В глибинах кольорів різного зілля душі Міки Бог сховав два маленькі вогники. То були мрія і призначення. Вогник призначення запалився з моменту народження дівчини і чим старша вона ставала, тим сильніше розпалювався цей вогник. А ось полум’я мрії засвітилося в душі Міки трішки пізніше, після випадкової розмови.
Якось шістнадцятирічна Міка поверталася до дому зі школи. День був світлий, сонячний. Горобці співали пісні, зазиваючи скоріше прибути весну. Попереду йшла похилого віку жінка з великими торбами. Вона постійно зупинялася перепочити, а потім втомлено продовжувала свій шлях. Міка запропонувала жінці свою допомогу, та погодилася і вручила дівчині невелику торбинку, наповнену апельсинами. Спочатку йшли мовчки. Потім жінка тихо заговорила:
- Знаєш, дитинко, що є найголовнішим в житті жінки?
Міка знизала плечима. Жінка посміхнулася і продовжила:
- Не знаєш… А я зараз тобі розповім.
Зробивши декілька повільних кроків, жінка зупинилася.
- Найголовніше зустріти свого чоловіка, дитинко. Саме свого. Тоді твоя душа засяє ще насичиніше, тіло заспіває найдивовижнішу мелодію життя. Тільки твій чоловік здатен розбуркати найпотаємніші куточки твого внутрішнього світу, заграти твою неповторну, незрівнянну пісню життєдайної сили і, насолодившись краплинами зілля твоєї душі, енергією твого тіла, відкрити для вас обох світ справжнього щастя.
Жінка продовжила свій шлях, а Міка мовчки йшла поруч. Після довгої паузи дівчина розгублено запитала:
- А як його знайти? Як знайти свого чоловіка?
Жінка зупинилася, перевела подих і, посміхнувшись, відповіла:
- Ти повинна сама впізнати його, дитинко, відчути свого чоловіка…
От-от, саме після тої випадкової розмови в душі дівчини запалився вогник мрії : знайти його – свого, омріяного чоловіка.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2018
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко