Навчав мене батько.

Навчав    мене    батько.

Навчав    мене    батько,
ще    малу    дитину:
"держи    завжди    прямо,
ти    козаче    спину".

На    добру    пораду,
собі    не    дав    раду,
почав    підростати,
то    став    забувати.

І    погнув,    я    спину,
на    чужого    пана,
чому    така    доля,
у    мене    погана?

Я    робив    на    пана,
та    не    став    багатим,
тепер    видно    буду,
я    лише      горбатим.

Що      малим    я    вивчив,
не    мав    забувати,
твої    слова    тату,
довелось    згадати.

Але    не    забув    я,
що    з    козаків,    роду,
то    розпрямлю    спину,
й    піду    до    народу.

Піду    до    народу,
всім    стану    казати,
нема    краще    в    світі,
як    дома    бувати.

Нема    краще    в    світі,
не    було    й    не    буде,
коли    стануть    вільні,
українські    люди!

Коли    вони    будуть,
не    пана    питати,
а    самі    вже    стануть,
долю    вибирати.

Виборем    всім    миром,
ми    щасливу    долю,
будем    жити    добре,
й    забудем    неволю.

І    життя    заможним,
зможемо    зробити,
коли    усі    люди,
будуть    чесно    жити.

А    ще    нам    потрібно,
у    рідній    країні,
робить    добрі    справи,
нашій    Україні.

     лютий,    2014;

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775424
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.02.2018
автор: Михайло Онищенко