У лісі тихо…

*          *          *
У  лісі  тихо,  сніг.  І  Самота  —
Щаслива,  що  втекла  від  себе  й  далі,  
У  неї  ж  бо  була  така  мета:
Сховатись  так,  щоб  люди  не  чіпали,

Вночі  не  лізли  в  зсиротілу  душу,
Питаючи,  чому  гнітюче  тьмяна,  
Але  ж  прозора,  наче  порцеляна...
Тепер  —  тиняйся  і  сніжинки  струшуй

З  блідих  і  гострих  стомлених  плечей.
Ніхто  тебе  не  кличе,  не  тривожить.
Це,  може,  сниться,  може...  може...  може...
Ця  тиша  навіть  снігові  пече.

А  в  лісі  тихо.  Сніг  і  Самота
Взялись  за  руки,  плинуть  собі  далі.
Примарна  і  приречена  мета:
Сховатися  від  себе  і  печалі.
14.01.2018

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775346
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.02.2018
автор: Анна Качан