* * *
У лісі тихо, сніг. І Самота —
Щаслива, що втекла від себе й далі,
У неї ж бо була така мета:
Сховатись так, щоб люди не чіпали,
Вночі не лізли в зсиротілу душу,
Питаючи, чому гнітюче тьмяна,
Але ж прозора, наче порцеляна...
Тепер — тиняйся і сніжинки струшуй
З блідих і гострих стомлених плечей.
Ніхто тебе не кличе, не тривожить.
Це, може, сниться, може... може... може...
Ця тиша навіть снігові пече.
А в лісі тихо. Сніг і Самота
Взялись за руки, плинуть собі далі.
Примарна і приречена мета:
Сховатися від себе і печалі.
14.01.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775346
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.02.2018
автор: Анна Качан