Вона – усміхнена й красива…
Хай кілька зморшок на чолі!
В очах – та незбагненна сила,
Що всіх тримає на землі.
Тому вона цвіте й радіє,
Натхненно день новий стріча …
Виношує у серці мрію,
Під серцем – рідне дитинча!
Ну й що, як діти вже дорослі,
Онуків бавить вже сама?
Бо ж, видно, не її це осінь,
Коли в душі цвіте весна!
Ну й що, коли якась подруга
Плечима знизує услід!
Важка, але яскрава смуга
Життєвий змінює політ.
Вона аж світиться від щастя,
Молодше вдвічі вигляда.
Бог доможе, все удасться,
І не рахуйте їй літа…
А вдячні чоловіка очі
Й надійні руки золоті
Підтримають в безсонні ночі
І згладять віражі круті.
Пройшовши крізь життєві муки,
Отримає у дар – дитя!
Її Господь веде за руку –
Вона ж бо – зберегла життя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775176
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2018
автор: ЮНата