Ти знаєш, наш російський "брат",
Ти в сорок п'ятому – солдат;
Катів-фашистів розгромив;
І свою землю захистив.
Ти йшов відкрито тоді в бій,
Тепер перечити не смій.
Дороги не було назад -
Гордився тим, що ти - солдат.
Ти з перемогою прийшов,
Гідність, хвалу собі знайшов,
Пошану гарну від людей,
Був бажанним серед гостей.
Що сталося, скажи тепер,
Що воювати ти попер
На наш згорьований Донбас?
Кого пішов спасати? Нас?!
Відпустку ти собі зробив,
Свій паспорт дома залишив,
А взяв у руки автомат
І не боєць ти вже, а кат.
Багато ти людей убив,
Сиріток по світу пустив.
Як хижий звір собі нишком,
А раптом шось, ти -" не причём".
Кричиш, що там тебе нема
І виясняти це дарма.
Якщо в родини запитати -
Тебе не схочуть й ті признати.
Ще скажуть, що і не було,
Що це брехня все і кіно.
А коли вб'ють, теж приховають,
Як звіра нишком поховають.
Лиш матері там сльози ллють,
Та їм сказати не дають.
Ти нас «спасав» і в нас стріляв,
З землею ти Донбас зрівняв.
Ну що, скажи, ти натворив,
Яку ти славу заробив?
Поваги, мабуть, ти хотів? -
Прокльони маєш матерів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775072
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2018
автор: Ольга Калина