Обнявши дерево стою.
І тихо вговоряю його,себе.
Що до весни зосталось
днів так мало.
Не буде мерзнути воно.
Беззахистне і голе.
Не буду двері зачиняти
від холоду,в негоду.
Дасть Бог обоє дочекаєм
днів теплих і погожих.
Коли заквітне білим цвітом.
На наречену схоже.
І бджоли прилетять до нього.
Веселі,гомінливі.
І будем разом ми із ним
здорові і щасливі.
Та треба зиму пережити.
Морози,холоди.
Північний вітер серце крає.
Далеко до весни.
І кожен день наш мов останній.
Повітря аж дзвенить.
Мороз малює визерунки.
І на шибках тріщить.
До дерева я пригортаюсь.
І тихо шепочу.
Не бійся-не одну зустрінеш
ще у житті весну.
Воно хитає головою.
Гілками обіймає.
Самотніх серця два в долонях
лиш місяць зігріває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775067
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2018
автор: zhmerinchanka