Сама свою я долю вибирала
Тепер над нею хоч засмійся, плач,
Чи хоч заголоси, бо добре знала,
Що не завжди солоденький калач.
Я не шкодую. Лиш дійшла до краю,
Всі почуття із зливою знесло.
Сонце років пекло за небокраєм
Життя ж вело за руку і вело.
Думки розбіглися від мене мимоволі
(Наче передчувають - проженуть, )
З мірою власної чи волі , чи неволі
Стривожили й на лаві тихо ждуть.
Все заніміло. Не чекала зміни,
Лиш мрії лізли в голову всякчас,
Без дозволу. Ставали на коліна
Й благали: - Ти прислухайся хоч раз.
Послухай серце і воно підкаже
Де твоє щастя ходить по землі,
Кохання й радість вузликом зав’яже
Назавжди прожене усі жалі.
Надихнула книга" Софія" Лесі Романчук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2018
автор: Олеся Лісова