Зоряне одвічне узбережжя.
Завирована покірність в шал.
Непідкупна данина Безмежжю –
Місяцем збентежена Душа.
На жертовнику – палає серце,
Повнею наповнене ущент.
Все колись водночас повернеться,
Пˊєш свого життя терпкий абсцент,
Падаєш...підводишся...і знову
Доленосами здоланих доль
Поринаєш в повінь вечорову –
Міжгосподню піднебесну роль.
Між затиснутих в бажання далей
У сузірˊях є новий сюжет,
Що зухвало виткав між вуалей
Місяць – Надбезмежжя амулет.
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2018
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)