Маленька і тендітна, як дитина,
Ще зовсім юна, ставна і струнка.
Та неприродно щось прогнулась спина,
Нелегкий, видно, ранець малюка.
В руках – валізи, теж, мабуть, важкенькі…
А поруч – радий і щасливий син!
Іде, біжить, всміхається до неньки,
Бо ж довгожданний, рідний і … один.
Завзято перестрибнувши калюжу,
Зловивши мамину усмішку-приз,
Окреслив коло поглядом байдужим,
Що на яскравій вивісці завис…
О юна мамо! Це твоя провина,
Що твою ношу син не поміча.
Хоч ще дитя, але ж бо він – мужчина,
А не зманіжене мале дівча.
Коли ж не вдалось батькові навчити,
Чи, може, слід його давно простиг…
Звання щоб чоловіче не ганьбити,
Навчи життєвих правил золотих.
Хай змалку вчиться син допомагати!
Посильну справу легко віднайти.
Ти – жінка, берегиня, мудра мати,
Ти випустиш його в життя, в світи!
І щоб не було соромно за сина,
Щоб в тебе не було цього гріха,
У ньому вмій побачити мужчину,
А не безпомічного малюка…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774797
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2018
автор: ЮНата