Згасає хмурий день у царині безлистій,
Ховає краплі дощ в зеленім ялівці.
І підпирають горизонт дуби кречисті,
І дятел стук, і вмовк. Чи вчулося мені?
Сойка кричала йойком на старій вербині,
А вітер пестував її та колисав.
Милий із фото усміхавсь, у середині,
У серці стислім видих чисто завмирав.
І марилася нічка та, котра до рання
Розлуку стерегла, лягала на поріг.
Ловила у поділ ніжні грудні зітхання,
Щоби майбутній день у мирі те зберіг.
02.02.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774743
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2018
автор: Валентина Ланевич