Сніг припорошує і так вже сиві скроні,
Лихих сум/ять, і підступів жалів...
Бо щастя падало покірністю в долоні,
Зорею солодко закоханих світів...
Ти не торкайся так душею самозречень,
Просвітку долею і світла в них нема.
Долоні стиснуті у зимах заперечень,
Ти прагнув кольору, а скрізь одна зима...
Сніг припорошує й без того сиві скроні.
Усмішка втомлена забутих почуттів...
Бо зорі спогадів знов падають в долоні,
Де світ не стриманий лишитись не хотів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2018
автор: Квітка))