Я хочу вірш свій присвятити Слову
Бо в нім магічна сила є.
Велична і багата Словом мова...
Відтінки у життя наше дає.
Зігріти Словом можемо людину.
Загоїть рану і зцілить.
Заколисати й втішити дитину…
Ним можна горе й радість розділить.
Ще можна щастя загукати Словом,
Переступивши батьківський поріг,
Теплом зігріть у пору світанкову
Клубочком воно ляже їм до ніг.
Неначе грім страшний вражає Слово,
Як гірку звістку в дім несуть…
У мить таку, подай Слова нам, мово,
Такі, що сили можуть повернуть!
Одне лиш Слово – і кохана сяє...
А ніжність зігріває світ…
У відповідь ще краще відшукає
Душа квітує, проситься в політ…
Буває іскра та навік згасає
В очах, де грала ця любов…
Де зникне раз, то вже не воскресає
В зрадливих Слів, нажаль, нема обнов.
Слова магічні вплетені в молитву
В них крила є летіти до небес.
Ним можна витерти сльозу пролиту
Щоб подих серця до життя воскрес.
Від Слів у відчуттях квітує поле,
А може в серці бути шрам…
Склом битим лицемірне Слово коле,
А щире в душу ллється мов бальзам.
Тож покривай, Людино, шовком Слово,
Перш, ніж промовити його.
То будуть квіти з нього - не полова,
Бо, Ти Володар Слова є свого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2018
автор: Любов Таборовець