НА ПОРОЗІ
За роками роки веретенами граються –
Чи біжать навтьоки, чи додому вертаються?
Пам’ять впала до ніг, десь клубком покотилася
На перетин доріг – там, де ми не зустрілися.
Між мереживом рун – чи гадає, чи згадує?
Переборами струн – чи сумує, чи радує?
Шостим гласом злетить і кружляє над стріхами.
Засипає стежки білим вельоном віхола.
Йти пора за поріг, та ступити вагаюся.
Бережи, Боже, всіх – і прощаю, і каюся.
На коліна впаду до землі біля божниці,
Щоб підняти ще раз тричі зронені ножиці.
Проростає зерном все, що Словом засіяне,
Заростає терном, не здобуте – омріяне.
Часом гоїть печаль, заспокоїть молитвою.
Несподіваний жаль полосне, наче бритвою.
В храмі свічки горять, всі лампади засвічені,
У притворі стою, як на ганку до вічності.
Сум на мить забринить – мироточить сльозою,
Благовістом злетить - лебедить за тобою.
В храмі свічки горять, всі лампади засвічені,
У притворі стою, як на ґанку до вічності.
Тихо хорами плине мелодія щемна –
Чи то марш Мендельсона, чи то колискова Шопена?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2018
автор: Старець Коснятин