Самота роз*їдає людину,
Ніби цвях покриває іржа.
Час безжальний біжить неупинно,
Не існує для нього межа.
Розкажи, як живеш наодинці.
Не приховуй. Твій біль струменить.
Відчуваю, бо в кожній клітинці
Так вразливо й тривожно щемить.
Не мовчи. Загою твою рану
Теплотою своєї душі.
Від акорду старого органу
Розіллються рікою вірші.
Не залишиться сліду від суму,
Із шпаринок його прожену.
Лиш твої бачу очі у тлумі,
І вночі мені теж не до сну.
Я втамую твій біль поцілунком
І хмарини розсію суцільні.
Візаві, мов бальзам порятунку.
Тільки вдвох ми з тобою... сильні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774342
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2018
автор: Світлая (Світлана Пирогова)