Ми чорні плями диких вихорів
Із роздумів затягують міцніше.
Де шепіт невимовний не хотів.
Ненавистю все глибоко рідніший...
Шукатиму ті аркуші життя,
Де біле то є сонце і надія.
Де кольори, нестримні почуття,
Веселкою всміхнутися зуміють...
Хоч туги океани засмутять,
Нахлинувши троїстими жалями.
Та здатися найлегше, роз/ятрять,
Шторми душі, нестримане цунамі...
Хоч чорні і пекучі вихори,
Плекатимуть із сумнівів тумани.
Та щирі і прекрасні кольори,
Долатимуть ту тугу, бо кохані...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774221
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2018
автор: Квітка))