А що нам, друзі, лати крижані –
Це долі забаганка тимчасова.
Навіть отих, що на самому дні
Господь всесильний не позбавив слова.
Вони собі там дихають, живуть
І спадкоємців носять при надії,
На рінь лягають, наче на траву
І моляться, як самі розуміють.
І не весна їм сниться раз по раз,
Вона пройде – і знову захолоне…
Як мантра, огорта іконостас –
Щоб все було по правді і закону.
Щоб кожному – та по ділах його,
А Батьківщина – пресвященна Мекка,
Щоби за це – у воду і вогонь.
А наша рінь від їхньої далека?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773250
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2018
автор: stawitscky