Вітряно… Вітряно і морозно. Певне, голову треба було чимось накрити. Але… Що вже мені голова, що вже мені застуда, коли все так? Зараз би впасти, звалитись у лихоманці і згоріти, не встаючи вже. Але Бог ніколи не дає смерті, коли Його просять про це. Скупий. Він дає лише те, що самому забагнеться і тоді, коли забагнеться. Дав…
***
Чи любила я когось хоч натяком, хоч напівнатяком із тих, кого мала? Думала, що так. Виявлялось – обман, самообман. Самообман – це найгірша брехня.
Отак і жила, ткала мішковину, розмальовувала її, як могла у веселі кольори. Ні, гріх жалітися, все, як у людей – яка-не-яка робота, чоловік, дитина. Як там кажуть? Хата і в хаті. Гнала від себе думку, що мішковина, навіть фарбована – це не батік. Жила. Хіба одна я так живу? Живуть же люди, от і я – живу.
Чи чекала чогось? Ні. А чого чекати? Все вже сталося, здійснилося, збулось. А воно… Звалилось. Оте, що неждано-негадано. Те, якого й чекати перестала. Кохання. Звалилось, захопило, закрутило, накрило хвилею і… Я не мала сил опиратись. Та й марно опиратись долі.
Я – заміжня, він – одружений. Так – неправильно, так – не по-Божому, так – гріх, але хіба кохати – то гріх?
Єдина… Єдиний…
Кохана… Коханий…
Половинко моя… Половинко моя…
Тебе одну… Тебе одного…
На все життя… До смерті… З тобою хочу… Завжди…
Чоловік здогадався порівняно швидко – в мене на обличчі все написано було. Ні, не написано – намальовано. Радістю світилася, щастям і… ліжка уникати почала. Ну, не могла, не могла з нелюбим. Чуйним, милим, чудовим, але – нелюбим. Тому й на питання чи маю когось іншого, чи кохаю його, відповіла – так. Важко було вимовити те коротке слово. Не страшно – важко. Болю завдавати важко завжди і самій боляче.
Сказав: хочеш – іди, хочеш – залишайся. Не дружиною – сусідкою. Зрозумів? Мабуть. Прийняв? Та хто ж таке прийме? Компроміс. Гіркі, Боже, твої компроміси. Хто зможе так довго жити? Хто?! Покажіть мені! Товариші, друзі, колеги – ми залишились ними, подружжям бути перестали. І штамп у паспорті не вирішував нічого. Ненависті не було, лише сором, біль, туга. Мені, певне, легше було – я кохання мала, взаємне. Радість, щастя дрібку. Так, полоскала наволочки слізьми – коханий з дружиною в ліжку, а я подушку обіймаю. Нестерпно ставало. Все нестерпніше та нестерпніше. Вирішувати треба було. Обирати. Та вибрала я вже давно. Чи мене вибрало? Кохання. І ти, коханий, вибрав.
***
Я знала, коханий. Не здогадувалась, а зрозуміла, ще, коли вперше мова про це зайшла, ще, коли перші твої доводи-аргументи твої почула. Вони були такими правильними і такими логічними, але такими… недолугими. Пробач, коханий, я надто суб’єктивна. Так, для тебе все було долугим, прости, я не така освічена, як ти і прості слова сприймаю просто і звично. Вибач, так, ти правий – неправильно тебе зрозуміла. Ти дарував мені радість? Так, любий. Так, я вірю, вірю тобі. Так, все розумію. Ти ж завжди називав мене розумною дівчинкою. Так-так, все правильно – вона твоя дружина і ти любиш її. А мене? Мене – теж? А-а-а… А я не вмію так, любий… Ти нічого не обіцяв? Так, це правда. А як же – єдина, на все життя, тільки з тобою, завжди? А-а-а… Я неправильно витрактувала. Прости. Ти не можеш руйнувати те, що будував півжиття, бо це – нечесно щодо когось? Так, любий, правда. Будувати нове запізно, а без будівлі ніяк не можна? Вірю. Я потрібна тобі, коханий, ти не можеш без мене? Вірю, ти завжди казав мені правду. Вона – дружина, а я – хто? Кохана… А-а-а… Єдина… Найдорожче мені віддав – серце своє…
Ні, коханий, вона – твоя кохана, а я – хво..да. Для чоловіка – зрадлива хво..да, для тебе – просто хво..да. Підстилка. Для душі, але – підстилка. Не шкодуй за мною, коханий. У світі повно хво..д, а кохана дружина – одна.
Люблю тебе, до нестями. До смерті любитиму. Де вона? За рік, десять? Чи – за крок?
***
Холодно мабуть. Але не відчуваю ні холоду, ні болю. Так усе заболено, що відчути біль щастям видалося б.
Йду, простоволоса, скуйовджена, перехожі поглядами проводжають, сповненими презирства, певне. Куди йду? А яка кому різниця, куди йде хво..да?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773074
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2018
автор: Котигорошко